ОпПозиция Выпуск 6

Цього тижня в нас виявилось багато важливих тем. За середу сталось три події, які є своєрідним сигнальним прапорцем для нашого суспільства.

Я маю на увазі загибель Дмитра Тимчука, рішення Одеської облради розглянути питання звільнення Олександра Ройтбурда із посади директора міського художнього музею, ну і, звичайно, рішення Харківської міської ради перейменувати проспект Петра Григоренка на проспект Георгія Жукова.

19-го червня у Харкові, місцеві депутати міськради, прикриваючись 50 000 підписів вирішили, що необхідно перейменувати проспект Петра Григоренка на проспект Георгія Жукова.

Це рішення суперечить закону про декомунізацію та порушує положення закону про місцеве самоврядування. За коментарем ми звернулись до Марії Тахтаулової, історика, координатора харківської топонімічної групи.  

У нас вчера харьковский городской совет 53 голосами решил, что закон о декоммунизации — это рекомендательная вещь. И поэтому проспект Петра Григоренко нужно переименовать в проспект Жукова.

Ну по-перше, хочу сказати, що тут треба керуватись не законом про декомунізацію, тому що цей закон мав певні терміни, які реалізовувались так — протягом трьох місяців з початку — це компетенція харківської міської ради, потім три місяці — це компетенція мера і ще три місяці — голови державної обласної адміністрації. Власне цей період треба було дотримуватись та виконувати закон про декомунізацію. Звісно це не означає, що він завершив своє функціонування, абсолютно ні. Але зараз, коли ми говоримо про перейменування будь-яких топонімічних об’єктів, то ми керуємося іншим законом про присвоєння об’єктам імен та псевдонімів фізичних осіб. Так от, у відповідності до цього закону, стаття 3 пункт 6, чітко вказується іменами яких людей, які обіймали певні посади в державній системі СРСР, УСРС та інших радянських республік не можна називати об’єкти топоніміки. І, власне, коли вчора відбувалось обговорення під час засідання харківської міської ради, доповідач — відповідальний секретар харківської топонімічної комісії, він в своїй доповіді як раз і згадав, що керуючись законом про місцеве самоврядування, законом про географічні назви та законом про присвоєння об’єктам права власності, вони і рекомендують депутатам міської ради розглянути можливість перейменування проспекту на Маршала Жукова. Тобто він посилається на закон, який прямо забороняє це робити.

Вони (депутати) посилались на те, що у них є 50 тис підписів за перейменування. Наскільки це аргумент, зважаючи на те, що у Харкові офіційно проживає 1,5 мільйони?

Насправді у вищезгаданому законі про присвоєння об’єктам права власності йдеться про обов’язкову норму — громадські обговорення. В якому форматі воно може бути — це вирішує місцеве самоврядування. Але у нас не було повідомлення, що можуть відбуватись такі громадські слухання. Так, це може бути дійсно в різній формі — і підписи, про які ви згадали, або інтернет-голосування. Ми були свідками слухань у період як раз проведення декомунізації. Вони дали нам уявлення про цей процес. Більш-менш вони відбувались в районах. Але коли це були загальноміські у ККЗ Україна, вони були фактично зірвані, жодного конструктиву в такому форматі бути не може. А що стосується тих 50 тисяч підписів… За бажанням можна зібрати 50 тисяч підписів, які будуть зворотне пропонувати. Тобто це може бути медійним аргументом для привернення уваги. Але ще раз наголошую увагу — саме цю сферу закон регламентує — сфера надання назв об’єктам права власності. Це вулиці, проспекти, там юридично пояснений цей термін. І ще щодо підписів. В наметі «Все для перемоги» теж збирали підписи, для того щоб залишити назву «Петра Григоренка». Вони були надані в канцелярію харківської міської ради. Термін ще не вийшов, відповіді ми не отримали, тобто юридичних якихось наслідків це не має.

В мережі люди питають — якщо є такий прецедент повернення назви, що робити тим, хто вписав в документи нову назву. Знову переробляти документи — витрачати гроші?

Ну по-перше, рішення яке було ухвалено суперечить законодавству. Український інститут національної пам’яті власне і наголошує на цьому. І звертається до мера Кернеса не підписувати це рішення. Тому що воно суперечить законодавству. В разі якщо таке рішення мером буде підписано, буде звернення до генеральної прокуратури, а генеральна прокуратура скерує це до суду. Щодо зміни в документах. Вже минуло три роки з моменту перейменувань і декомунізації, то згідно законодавства зміна назви вулиці не веде до втрати права власності на об’єкт. І якщо ви не збираєтесь щось робити зі своїм майном, то живіть спокійно на проспекті Григоренка.

Наступна новина прилетіла із Одеси. Там місцева обласна рада, з ініціативи фракції «Опозиційного блоку” вирішила, що варто розглянути питання звільнення Олександра Ройтбурда.

Пан Ройтбурд — український художник, який неодноразово брав участь та організовував міжнародні виставки. Ще під час конкурсного відбору на посаду директора музею, пана Олександра звинувачували в тому, що він порнограф, малює полотна фекаліями та ненавидить Одесу. Зараз до цього додалися звинувачення в тому, що він нібито розбещував неповнолітніх, а також начебто незаконно ремонтував музей. Однак більшість Одеситів та людей, які цікавляться мистецтвом у Одесі, виступають проти цього рішення. Саме тому ми зв’язались із пані Оленою Добровольською, громадською активісткою та журналісткою, яка живе та працює в Одесі. Вона розкаже як ситуація склалась та як її сприймають у місті.  

Розкажіть будь ласка трошки детальніше про ситуацію що склалась, щоб не одесити зрозуміли що там коїться.

Він, Ройтбурд, вже рік займає цю посаду. Перед цим як його призначили, це було дуже резонансне призначення. Через те що відбувався шалений спротив з боку місцевого «Опоблоку». Депутати влаштовували перфоманси, щоб підтримати неприйняття Ройтбурда. Однак на своій посаді, і це треба знати, він виявився дуже ефективним. Він збільшив прибутки музею в декілька разів. І за рахунок придбання квитків і благодійних внесків. Він привернув увагу до музею пересічних людей. Туди були завжди черги. Він проводив дуже цікаві екскурсії. Тобто інтерес до цього об’єкту збільшився в декілька разів. І прибирати Ройтбурда з цієї посади — це взагалі якось дивно. Коли він прийшов на цю посаду, в музеї просто лилась вода, цінні експонати зберігались в неналежних умовах. Я думаю, що це світоглядне питання. Адже супротив чине саме «Опоблок». І він то і ініціює зняття його з посади. Думаю що через те, що Ройтбурд має дуже чітку проукраїнську позицію, він підтримує Майдан і це як приклад світоглядної боротьби.

А чи є у «Опоблоку» аргументи?

Тільки не зрозуміли закиди. По-перше, йому закидали те, що у нього така досить скандальна творчість. У нього є картини які викликають скандальні обговорення. Ми одесити то розуміємо, що це все світоглядні питання. Просто треба прибрати людину, яка займає певну позицію. Взагалі те що ми тут бачимо — це набирає обертів реванш. Ми бачимо що відбувається в Харкові, а Одеса йде в синхронні із Харковом. Ми бачимо призначення. Ми бачимо повернення людей, які сиділи весь цей час за межами України, а зараз повернулись і намагаються виборювати місце під сонцем. Ви розумієте — проти зняття  Ройтбурда  з посади проголосував один депутат!

Зачекайте… А скільки людей у фракції «Опоблоку»?

Я вам точно не можу сказати по цифрам. Я дивилась інфографіку. Там все дуже і дуже сумно.

Третя дуже сумна новина. 19-го червня Дмитро Тимчук був знайдений мертвим. Пан Тимчук був колишнім військовим, засновником та головою групи «Інформаційний спротив” та народним депутатом України від фракції “Народний фронт”. Від початку агресії РФ проти України він займався збором та обробкою інформації стосовно дій російських окупантів в окупованому Криму та непідконтрольних Україні районах Донецької та Луганської областей.

Незадовго до своєї смерті серед іншого він заявляв про наявність у нього інформації по переміщенню окупаційних військ на Донбасі.

Аби розібратись у можливих причинах загибелі пана Тимчука, ми зателефонували Роману Доніку, військовому волонтеру.

Я гражданский человек и даже я знаю, что чистка оружия не производится пока нет уверенности, что нет патрона. Как так могло случиться?

Человек мало-мальски знакомый с оружием даже во время чистки застрелиться сам не может. Чистка и начинается с того, что оружие разряжается, проверяется магазин и наличие патрона в патроннике. Кроме того оружие всегда чистится стволом от человека, который чистит. За все время войны было несколько случаев, когда при чистке, но тут не выяснили до конца при чистке или нет, были ранения. Но это были автоматы и тут не всегда есть уверенность, что люди были в трезвом состоянии. Тымчук же бывший военный. Он знал как обращаться с оружием. Ну и как всегда Геращенко выпрыгнул из штанов раньше времени и его реакция совершенно не понятна. Что происходит и как. Сейчас есть мнение, что он как только появилась информация, сработал на упреждение и отвел удар или от «Народного фронта», или вообще не понятно от чего. Ничего не понятно. Его реакция вообще не нормальна.

Тымчук в 2104 заявлял, что на него готовится покушение со стороны российских спецслужб. Т.к. он занимал всегда активную позицию и активно работал на информационном фронте. И теперь часть людей начинает говорить, что это российские спецслужбы или наши пытаются замести следы.

Это может быть на самом деле все что угодно. Мне сложно рассуждать. Потому что эта фишка с готовящимися покушениями особенно со стороны «Народного фронта», это у них был конек такой. Геращенко неоднократно это использовал. Я очень сильно в этом сомневаюсь. Это не благодарное занятие — гадание. Это могло быть все то угодно. Но это не самоубийство. Точнее это не несчастный случай.

Последний вопрос — кому это может быть выгодно?

Я не сильно наблюдал за тем, что он делал последнее время. Вот это и надо выяснять — что он делал. Я не думаю, что это из-за информационного сопротивления. Вряд ли, слишком мало информации для того, чтобы делать выводы — кому это выгодно.

Як би сказав дід Панас “Отака Хуйня малята”. Однак життя продовжується, а боротьба триває. Бідкатись чи розводити руками у нас часу немає. Важке літо тільки розпочалось.