Піп & People с Александром Дедюхиным 21 февраля

Слава Ісусу Христу, парафіяни, це Протоієрей Олександр Дєдюхін і, я так сподіваюсь, що «Піп і People» повертається до вас. Я не знаю, хто цьому радий, хто цьому не радий, але будемо сподіватись, і «Піп і People» повертається на БлогерФМ.

В ці пам’ятні дня я хочу поговорити про церкву і Майдан. Так, п’ята річниця Майдану це важко. Але Майдан був насінням, яке було насіяно і зраз ми вже бачимо перші сходи. А церква — це те, що поєднує небо і землю. Навіть не так. Церква — це небо на землі. В ці пам’ятні дня я хочу нагадати, що Майдан — це був крик нації в небеса, до Бога. Щоб він почув і зробив що-небудь. Майдан — це стук в небеса, щоб ті розкрились і дарували ще одну можливість.

Спочатку це просто був протест проти не підписання Януковичем асоціації з ЕС. Звичайний громадянський протест. Не дуже натхненний і не дуже звернений до небес. А ось потім, коли задавалось, що вже все, Майдан здувся, коли вночі залишилось не більше 300 людей, відбулося те, що не очікував ніхто. Російські куратори «овоча», судячи з усього, дали наказ розігнати та залякати, щоб відбити нирки та бажання збиратися та протестувати. В ніч на 30 листопада прийшов беркут на «йолку». Майдан був оточений військами ВВ, а «беркутовці» били всіх, хто був на Майдані. Причому били так жорстоко, що ВВшники розступилися та дали людям втекти. Людей наздоганяли та били знов. Ногами та кийками. І ось тоді небеса вперше розкрилися. Небеса розкрилися воротами Михайлівського монастиря. Небо, що стояло на землі, відкрило двері, що б прихистити своїх дітей. Зважте, що була глуха ніч. Намісника монастиря, епіскопа Агапета, не було в Україні, тому додзвонитись йому було неможливо. Патріарху Філарету ніхто не наважився телефонувати. І вийшло так, що доленосне рішення для Майдану та подальшої долі країни приймає звичайний охоронець, служка та прості монахи. Вони відкривають монастирську огорожу та головний храм, щоб дати притулок тим, кого б’ють за наказом тодішнього президента. В принципі, основна відмінність справжньої церкви від тоталітарної секти, та що церква вчить своїх вірних думати та приймати непрості рішення. А секта навпаки робить зі своїх адептів послушні гвинтики та виконавців чужої волі. Так, зранку вдалося повідомити про те, що сталося і патріарху, і наміснику. Так, вони повністю підтримали дії церковнослужителів. Але важливо, що з прийняттям непростого рішення ніхто не зволікав. Фото із людьми, що сплять на підлозі храму і монахів, що безперестанно моляться серед них, тоді облетіли всі світові агенції новин.

На ранок Майдан зійшовся знов. Спочатку люди їхали саме до монастиря, а потім вже був похід до Адміністрації Президента та зростання протесту. Здається тоді почалися молитви щогодини, тоді Михайлівський монастир став одним із штабів Майдану.
А потім знов була вирішальна ніч. 10 грудня. І набат з того ж самого Михайлівського. Коли всі знов втомилися і людей було мало, була знов спроба розчавити Майдан. Набатний дзвін розбудив Київ.
А потім були ті страшні дні, коли в людей почали стріляти та вбивати. Про це неможливо говорити без сліз. Але тоді Академічний храм Іоанна Богослова став госпіталем для поранених. А двір — моргом для померлих.
Це зараз здається, що інакше не могло і бути. Але могло і було. Саме тоді протоієрей Андрій Ткачов, який тоді належав Українській православній церкві Московського патріархату, в своєму храмі проклинав людей Майдану. Тоді в храмі «Паша Мерседес» клявся в довічній вірності Януковичу. Просто це була інша церква. Не небесна, а земна.

А небеса продовжували відкриватися. Для когось назавжди. Царство небесне всій Небесній Сотні.

Мабуть, в кожного з тих часів залишились спогади про молитву і вибір. Це був страшний та прекрасний час.
А я просто нагадаю сьогодні — що церква це небо на землі. І вона має бути там, де того потребує народ.
Хай Бог благословить всіх вас. З вами був протоієрей Олександр Дєдюхін. Побачимось.