Піп & People с Александром Дедюхиным 22 ноября

Слава Ісусу Христу, парафіяни, з вами протоієрей Олександр Дєдюхін з Полтави. Сьогодні така трошки специфічна передача буде, бо я буду розповідати про те, як ми з матушкою їздили на гору Сінай. Ну для тих хто не в курсі — так сталось, що люди зібрались, зкинулись грошенят і відправили мене, для того, щоб я подзвонив у дзвін на горі Сінай. З молитвою безумовно. Ну і от такий молебен за Україну був відслужений на горі Моїсея, де були Моїсею дани 10 заповідей.

Тому слухайте розповідь.

О 21.00 сідаємо до майже повного автобусу, де вже знаходяться люди різних національностей та віку. Якийсь немолодий італієць захопливо розповідає всім навколо про top panorama, beautiful sunriseі щось ще, вочовидь, він має досвід. Гід Хуссейн спочатку знайомить нас з планом поїздки російською, потім англійською. Темна арабська ніч розрізана світлом ліхтарів уздовж всієї траси. Відкриваю у телефоні «Вихід» із коментарями Лопухіна та освіжаю у пам’яті події чотирьох тисячолітньої давнини.

Отже, ідемо сдідом за Моїсеєм, в апофатичне світло божественної темряви.

Апофатіка апофатікой, а на зупинках шукаєш Полярну зірку, яка має вказувати у бік рідного дому. Коли знаходиш, дивуєшся наскільки вона тут незвично низько. Траса перестає бути освітленою, звужується. Піднімається вгору.Зупинок декілька. Стоїмо на них довго. Чекаємо поки пройде гроза. Виникають перші побоювання, що на Сінай ми сьогодні не потрапимо. Поліція може не допустити автобуси через погодні умови. Справа у тому, що з півдня на північ, як раз за маршрутом нашого слідування, іде величезна гроза. Я зауважую Хуссейну, мовляв, ми грози не боїмось, дощ не заважає молитві, на що він відповідає: «Наш дощ – це не ваш дощ! В Єгипті дощ – це 100 кілометрів на годину!»Також він додає, що два автобуси вже розвернулися і поїхали назад. Така перспектива мене не приваблює, бо місія тоді не буде виконана. Молюся, прошу Господа відігнати грозу від місця нашого паломництва. Деякі зупинки дуже довгі, до 40 хвилин, але не розвертаємось, а їдемо в бік гори Моїсея.

За півгодини до прибуття гід розповідає історію Єгипту. Зупиняється на царюванні Рамзеса ІІ. Саме Рамзесу наснився сон, що його могутню імперію, яка розкинулася на три континенти – Африку, Азію та Європу знищить єврейський хлопчик. На той час Моїсею було вже три місяці. Ховати вдома його мати не могла, тому поклала у просмолений кошик і пустила по Нілу. В цей час старша дружина Рамзеса разом із дочками вийшла для ритуального омовєнія. Вони побачили кошик та просили фараона взяти красиве немовля до дому. Рамзес спитав жерців, що робити із хлопцем, а ті порадили таке: якщо дитина розрізняє добре та погане, то її треба вбити. Якщо ні – хай живе. Тоді маленькому влаштували такій тест: поклали фініки та гаряче вугілля і стали дивитися, що він обере. Моїсей потягнув до рота вугілля – це назавжди зробило його гугнявим, але врятувало життя. До речі, наше передання не знає цієї історії.

Гроза пішла далі, і нам дозволяють піднятися на гору, де Господь дав Моїсею 10 заповідей на кам’яних скрижалях. До речі, мало хто звертає увагу на те, що було дві пари скрижаль. Перший раз заповіді були написані божественним перстом і цю пару кам’яних дощок Ягве дав Моїсею. Пророк 40 днів знаходився на святій горі й перебував у спілкуванні з Богом, але за цей час народ зробив собі золотого тільця та став служити йому. Коли старець спустився з гори та побачив розбещення і відступлення народу від правдивого Бога, то з пересердя розбив скрижалі, на яких були заповіді, написані Господом Саваофом. Сучасні бедуїни показують місце, де Моїсей розбив таблички, але я не зовсім впевнений, що ця подія відбулася саме там. Самі посудіть. Моїсей радісно спускається з високої гори з благовістям і заповідями, сповнений благодаті богоспілкування, обличчя його сяє несотворенним, а евреї вирішили, що Моїсей вже помер, Бога нема, а із землі Єгипетської їх вивів золотий бичок. Тоді, як ми вже знаємо, пророк розбив скрижалі, і з засліплюючи сяючим обличчям кидався каміннями в невірний народ, та спалив золотого тільця. Навряд який-небудь здравомислячий юдей тоді записував координати місця побиття скрижалей. Ховалися вони де тільки можливо та тремтіли по темним ничкам. Бо Моїсей, як ми знаємо, був дідусь дуже гарячий, суворий та сильний. Але посланець Божий дуже швидко відійшов, та почав молитися, щоби Господь не знищив весь народ за відступництво. Саваоф почув його, та знов запросив піднятися на гору. І тут Моїсей вже сам шукав підходящє каміння та власноруч витесував на каменю заповіді Божі, замість тих, які він у гніві розбив.

Ось тому ми говоримо про дві пари скрижалей. Та пам’ятаємо за словом Святого Письма, що гнів не творить правди Божої.

У підошви гори поліцейський кордон, металошукачі й невеличкий огляд. Звідси починаються ті самі сім кілометрів угору, та на дві тисячі з лишком метрів угору серед єгипетської темряви. Монастир святої Катерини знаходиться праворуч. Нас бере під опіку гід-бедуїн. Саме він поведе нас на верхівку гори.
Не знаю з яких часів, але тут існує договір між монахами-греками та бедуїнами. Тільки бедуїни можуть водити екскурсії по святій горі. Так і доглядають її разом. Православні ченці та мусульмани-бедуїни.

Сходження починається із доволі пологого підйому. Йти прохолодно і комфортно, але ти розумієш, що так буде не завжди. Незабаром стане важче, повітря холодніше і менше насичене киснем. Але ідеш, step by step, повільно та визначеною тропою. Підходимо до верблюжої парковки. Бедуїни, господарі верблюдів, пропонують сісти на їхній транспорт та поїздку із з максимальним комфортом. Кажуть недорого, всього 25 баксів. Розповідають про жахи й важкість пішого шляху. Я пропоную 10 доларів, вони відмовляються, більшість залишається на своєму місці, чекати наступні групи, але декілька чоловік ведуть верблюдів за нами та набридливо продовжують пропонувати свій нехитрий сервіс.

Крок за кроком сили залишають, а бедуїнське таксі стає все набридливіше. Проти волі починаєш порівнювати групу зі стадом зебр, чи слонів, а бедуїнів з тими тваринами, які ідуть за цим стадом та чекають, коли хто-небудь впаде і можна буде його схопити. У групі таки знаходяться слабкі ланки, яких з радістю та любов’ю підхоплюють синайські таксисти і саджають на кемелів. Мені йти важко, але на мою ціну ніхто не погоджується, тому продовжую брести пішки, а бедуїни з верблюдами слідом.

Ну от така, парафіяни, перша частина розповіді про підйом на гору Сінай. Наступного разу чекайте продовження. Дякую вам за увагу, з вами був протоієрей Олександр Дєдюхін,спаси вас Господи.