Піп & People с Александром Дедюхиным 6 сентября

Слава Ісусу Христу, парафіяни! Це Піп & People і я ведучий цієї передачі протоієрей Олександр Дедюхін з Полтави. Останні, буквально, декілька місяців всі ми бачимо, що вся українська спільнота стала дуже релігійною. Навіть євреї і ті кажуть, що ми Київського патріархату, і атеїсти Київського патріархату – всі переживають за Томос. І ось на минулому тижні, ну і на цьому відбулися певні події, які ми розглянемо.

Ну, по-перше, 31 серпня був візит патріарха Кирила Московського до патріарха Варфоломія, до Вселенського патріарха. На цю зустріч патріарх Кирило приїхав для того, щоб переконати нарешті Варфоломія, що він неправий, і що не яким чином автокефалію Українській церкві давати не можна, і що тільки Московська церква – це світло над усім Всесвітом, а патріарх Варфоломій, українці и всі інші – це лише челядь під його ногами. І там він не переконав патріарха Варфоломія. І там був дуже смішний випадок. Деякі конспірологи його розтлумачили як намагання патріарха Кирила отруїти патріарха Варфоломія. Ну, насправді, все було дійсно дуже смішно. По-перше, щоб було всім зрозуміло, патріарх Кирило – це дуже великий боягуз. Якщо, наприклад, він приїздив у 2009 році в Почаївську лавру в Україні, то за два місяці були перевірки, приїздили спеціальні люди, які перевіряли, чи немає там де вибухівки, були замінені кухарі на кухні. Щоб уявити собі весь маразм цього всього: навіть те, що там якійсь поломніки, які приїжджали в монастир, а навіть ті монахи, які Московського патріархату, вони допускались в Лавру тільки по перепустках. І біля патріарха Кирила завжди є охоронці, зокрема, ось в резиденцію Вселенського патріарха він привіз з собою півтора десятка охоронців. Є двоє людей, які перед тим, як патріарх Кирило щось з’їсть, то вони пробують, куштують, чи немає отрути, якось там визначають всю їжу, яку їсть патріарх Кирило. Тобто людина дуже переживає за своє життя.

І ось той випадок, коли (я думаю, що багато хто бачив) підносять напої, і коли патріарх Кирило тягнеться до одного стакану, а потім його охоронець вказує на інший. І дехто казав про те, що це таким чином (а потім ці напої були запропоновані всі присутнім у залі для зустрічей) патріарх Кирило намагався отруїти патріарха Варфоломія. Насправді, ні. Це Кирило боявся, що його отруять. І, коли він потягнувся не до того стакана, а йому охоронець вказав на інше, — це просто той стакан, з якого вже пробували якісь люди і визначили, що з цього стакану безпечно пити для Кирила. Ну, або можливо, він же ж не такий боягуз. Можливо, він собі наколотив там настоянку бояришника, покрєпше, бо бесіда йшла не в тому руслі, в якому хотів патріарх Кирило. Ладно, досить про них.
І потім другий день розпочався сінапсіс, тобто зібрання архієреїв Константинопольського патріархату. Розглядалися які питання? Перше – автокефалія, право її надання Вселенським Патріархатом. І там йшлося про теоретичне, канонічне та історичне обґрунтування право патріархату самому надавати автокефалію. Зрозуміло, що мова йшла саме про Українську церкву. Другим пунктом були апеляції до Вселенського патріарху, тобто обговорювалось право приймати їх та виносити рішення. Це про право розглядати звернення тих, хто оскаржує вироки, винесених в помісних церквах. На підставі канонічних прерогатив з Константинополем бути вищою апеляційною інстанцією. Ну, зокрема, ми же знаємо, що в 1996 році на патріарха Філарета було накладено анафему Московською церквою, тобто анафема було накладено на весь український народ. І ось Вселенський патріарх може визначати, чи була законною ця анафема, чи вона була незаконною. Безумовно, ми знаємо, що вона була незаконною. Ну, ось цьому наукове, так би мовити, підгрунття готується на цьому сінансисі. Потім наступним пунктом – третім – була інформація про діалог з помісними церквами щодо питання автокефалії. Тобто щодо роботи відповідної делегації, яка у травні-серпні відвідувала церкви, на яких делегація Вселенського Патріархату повідомила всім церквам про те, що українській церкві буде надана автокефалія. Потім четвертим пунктом була винесена церковна проблема України. Тобто це не просто доповідь про сучасний стан, це доповідь починаючи з 1686 року 17 століття. Так от ґрунтовно розглядалося українське питання. Ну, і потім було декілька інших питань, які пов’язані з Македонською церквою, питання щодо функціонування Вселенського Патріархату, розвитоку богословської науки, питання пов’язане з православним собором на Криті. Ну, було, наприклад, теж таке питання, досить цікаве, досить важливе, про те, чи можна дозволити другий брак священика у разі, якщо священика залишила жінка, або померла. До цього часу згідно канонів священик не мав вступати в другий брак. Також ці питання були піднятті. І, так як нас зараз цікавить, в першу чергу, українське питання – була доповідь Вселенського патріарха. Щоб теж було зрозуміло, наскільки ґрунтовно підходить Вселенський патріарх, — доповідь була на 90 сторінках. Ця друкована його доповідь. Ну, і основні пункти я зараз доповім, потому що це не той формат, щоб озвучувати повністю цю доповідь.

Перше. Перенесення місця перебування митрополитів Київських на початку 14 століття до Москви відбулося без благословення матері-церкви Константинопольської. І побожний український народ не раз робив кроки до усунення з-під влади Москви.

Друге. Патріархат у Москві був проголошений неканонічним, без включення…

Третє. Лист 1686 року від Константинопольського патріархату до Москви про те, що Київська метрополія буде під владою Москви, був наданий під тиском, через обставини і в ньому йшлося лише про надання дозволу. Вжите англійське слово «ліцензія». Тобто Вселенський Патріархат ліцензіював Київську кафедру Московському. Але цей метрополіт, Київський мається на увазі, мав і надалі визнавати Вселенського патріарха як главу, і перебувати в його юрисдикції, що мало свідчити згадування імені Вселенського патріарха за богослужінням. Ці умови не були дотриманні. Ніяких інших документів, які б свідчили про повну передачу Київської метрополії в юрисдикцію Московського патріархату, не відомо. Канон першого Вселенського Собору зобов’язує патріархів не поширювати свої права поза межі своєї юрисдикції. Ну, це ще один момент про те, що Московський патріарх немає ніякого права мати свою юрисдикцію в межах України.

Наступний пункт. Вселенський Патріархат терпеливо ставиться до порушення його прав, але це не означає згоду з таким порушенням, і що воно стало законною справою.

Сьомий пункт. Всім відомі церковні проблеми в Україні, і російська церква одна несе відповідальність за неї. І восьмим пунктом йшло питання, що також потребують дій Вселенського патріарха ще й тому, що до нього з проханням звернулася влада України і патріарх Київський Філарет. Тобто отут, в цій доповіді, патріарх Варфоломій називає патріарха Філарета патріархом. Не там «не розкольніком», ні «перебуваючим під анафемою», а визнає сам патріарха Філарета. І також беззаперечним є канонічний привілей Вселенського патріарха на розгляд апеляції до нього єпископів та кліру інших православних церков, якщо вони не можуть отримати канонічного захисту своїх прав у власній церкві. І також на цю тему є доповідь. Тобто ось такі питання були підняті. Цей сінапсіс пройшов. Ми чекаємо тепер початку засідання синоду – це буде 10 вересня, він розпочнеться, на якому, я думаю, що будуть визначені дати української автокефалії, і наш подальший план дій.
Але нам, браття і сестри, головне не те, що відбувається десь там. Нам головне те, що відбувається в наших серцях. Ми молимось, ми просимо Бога, ми приносимо покаяння в своїх гріхах, і ми далі розбудовуємо і Україну, і Українську церкву. Ніяких цих розмов про українську автокефалію не було б, якби ми самі себе не визнали. А ми самі себе визнаємо, і це дуже добре.
Спаси вас Господи. Хай Господь благословить вас. Дякую вам за увагу. З вами був протоієрей Олександр Дедюхін.