ВсюдиЛюди Про «ето»

Ну, про «вот ето вот всьо ето».
Парадоксальність дівчачих розмов після кількох келишків , стаканчиків, стопочок, бутилочок, банячків – загальновідомий факт. Хто не говорив про квантову фізику після бутиля мартіні – той хай кине в мене шашликом. Так от. Під час кожної п’янки у дівочок так чи інакше, але розмова заходить і… про «вот ето». Ну, про «ето». Ну, про «вот ето вот всьо ето». Про секс, карочє.
Різниця лиш в том, що в одних слова «Дєвочки, давно хотіли вас спросить» звучать ще десь на другому ковточку, а у інших – десь після під ранішнього ретельного обзвону усіх бивших. Наші обидві негеройські героїні – назвем їх Марина і Антоніна – тоже не ісключєніє. Пить вони почали ще за сніданком, із шампанського. Ну таке не гріх, істінні лєді можуть собі то позволить. І от десь, в обідню пору, після кількох стаканчиків джину зі швепсом, Антоніна така каже:
— Ля, Мари. Живем як обізяни, світу білого не бачим. Ні тобі музеїв, ні путішествій, ні впічатлєній…
— Ні пої*ацця… — підхопила Марина
— Ага. Вот даже не ето всьо. От ти, Мари, ти була в краєзнавчому музеї?
— Нє. Коли нас школою туди возили, в мене розстройство було, я дома сиділа…
— Отак! Просрала ти, Маріна, увесь культурний розвиток! Я тоже там не була. А нада. Нада розвиваться, рости над собой, культурно йопересете вот ета вот всьо ета! І*ацця опять-такі нада, а то прищі підхопила, Марина! Та таже про і*ацця… Мари, от диви.. от ти бачила, шо там вот еті женщіни в кіно витворяють? А у нас шо? Ніякої культури секса. Свєт виключили, ночнушку задрали, посовались як глухонімі – і спати! Розвиваться нада, Маріна. Я тобі отвічаю.
Запала гнітюча тиша. Хтось осмислював грані некультурного сексу, хтось мислив про краєзнавчий музей.
— Всьо, Мари. Я рішила. Оце допиваєм і ідем в музей. Потім заведеш собі образованого любовника, буде про шо тобі з ним побалакать.
— І в ето…де вот ето вот всьо ето, тоже нада сходить! – продовжила Марина
— В секс-шоп шолі? І сходим. І хулі нам, сходим! І розвинемся, як положено. Я собі там труси с’єдобні куплю!
— Тоня, тобі ліш би пожрать!
— Вони низькокалорійні…
Ви ж понімаєте – дєвочки допили, обстоятєльно собрались, і поки догребли до того краєзнавчого музею з підстопами біля ларьків, то їх уже добряче накрило.
— Дуа! – тикала Марина у віконечко каси гроші. — Ду-а!
Антоніна серйозно і загадочно кивала за нею головою. Стара спеціальна музейна тіточка рішила перепитать : «Шо-шо?».
— Дуа! – стояли на своєму дєвочки.
— Лєна! Іди, тут навєрно не наші! – закричала громко спеціальна музейна женщіна.
— Шо? – спитала Лєна.
— Ща! – становила подругу Тоня і заякорилась за бейджик Лєни
— Мдам. Нам дуа. Билєти. В музє’!
— Стіпановна, їм два білєти!
— Вам з екскурсоводом? – на свою голову спитала спеціальна музейна женщіна Стєпановна.
— Шшоу? – перепитала Марина.
— Нам с есуксьозомьотом? – перепитала її Антоніна.
— Та ну на! – відмовилась чемно Марина.
— Нє! – переклала Антоніна. – Ми самі.
І дєвочки пішли по залах. Усе побачене ними там дуже відрізняється за показаніями. Там, де Марина бачила пітекантропів, Антоніна бачила «я тоі атвєчаю, там наш сторож Пєтроич стояв с отакой ебалой в натурі!» А ще за ними постійно ходила спеціальна музейна жіночка, та що «За чєрту не заходіть, пальцем нє трогать, не шумєть!»
В першій залі, к прімєру, Антоніна питала: «Жжо це?…»
— Роги.
— Ауєть! – восторгалась Тоня.
— Чшшшш! – шипіла спеціальна женщіна.
В іншій залі Марина: «Жжо це?»
— Кардіна!
— Дєвочки! Нє трогайтє план евакуації!
А ще десь дєвочки намагались погладить і визволить з неволі чучело кота. Плакали над тяжкою долею діаграми про кріпацтво. В общім, коли вони виходили з музею, то весь його колектив, і даже сантехнік Саша, радісно стояли на порозі і хрестилися.
— Ти чуствуєш, як отета ми…виросли культурно?
— Я, Тоня, чуствую, шо дето пахне пєльмєнями!
В общім, після пєльмєнєй і два по сто віскаря дєвочки пішли культурно рости в секс-шоп.
— Приветствую вас в храме наслаждений! — привітала їх спеціальна сексшоповська женщіна.
— Ага, — ошелешено відповіли дівчата. Бо прямо від порогу на них нахабно настовбурчилися різнокаліберні, різнокольорові…члени.
— Салатовий…Марі, ти бачиш – салатовий!
— Дабавьте ярких красок в свою жизнь! – радісно підхоплювала спеціальна сексшоповська женщіна.
— Марі, ди’ які бусіки!
— Отличное дополнение к обыденному сексу!
— Це шо їх..не сюда..туда? Знаєте, я там ще буси не носила…
— Тоня, я всьо понімаю, но куди оцей протез ноги коня?.. це ж не ет..не…це ж не пісюн! Це орудіє убійства!
— Прекрасный вибор смелых женщин!
— Так, Тонька, берем оцей ночнік і ідем додому.
— Девочки, вы выбрали прекрасный экземпляр с двойной стимуляциєй і фактурой, идентичной натуральному.
— То єсть це вам не вот ето вот всьо ето, а ще й діскотєка?!.. боже, як бідно живем!
— Нет, этот без дискотеки. В этом экземпляре все то же, но еще 15 мелодий для секса.
— Марина, я етого не переживу!
— Ну что вы, только посмотрите, вот здесь – все для удовольствия вашего мущины! – вимовила спеціальна сексшоповська женщіна.
Тут Тоня не видержала і заплакала:
— А мущини у вас нема?
— Ну почему же, у нас есть все!
— Ідентічноє натуральному! – продовжила плакати Тоня.
В общім, дівчатка ще довго роздивлялися труси, мало схожі на труси, кольца не на палець, бабочки не для сачка, і всякі такі штуки, максимально наближені до натурального. Вийшли вони звідти із загадочними глазами – так дивляться на світ люди, які раптово постигли істіну, з якими говорив Будда і нємножечко – Майкл Джексон. Загадочні пакети в руках хрумтіли новими пластіковими упаковками. І тільки на ранок тверезі, просвіщенні дівчата розбирали пакунки і озадачено питали одна одну: «Де інструкція? Шо мені, блядь, з цим робить?..»