Казка про братика Шакала

Written by on 08.07.2017

Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас – скучив трошечки без вас, без маленьких діточок, без веселих балачок. Новий тиждень настає – що для вас у діда є? Новий тиждень – нова казка. Отже, слухайте. Будь ласка.

Жив собі та був собі в одному невеличкому селі пес. Звали його взагалі-то Рексом, але ж на рідному подвір‘ї ім‘я йому не дуже потрібне було. Кому що треба – й так знайдуть. Двір, де пес той жив, заможним був – і корови були, і вівці з свинями, та ще й курки з гусочками по подвір‘ю бігали, все чин чином. Ну, і песик наш, як у добрих людей водиться, жив-не тужив, мав і поїсти, і попити, і де голову прихилити, а сам же ж подвір‘я охороняв, злодіїв та крадіїв усяких, бува, аж за околицю ганяв. Справний був собака, хазяйновитий.

Справу свою наш песик добре знав: лисиць до курей не підпускав, а одного разу й вовка загриз, як сірий до кошари заліз. Було навіть, в лиху годину ведмідь на подвір‘я посунув, та й того разом з селянами так-сяк спровадили. Бойовий був пес, нічого не скажеш. Але одного разу сталася з ним кумедна історія. Спав він якось уночі, бо ж як спокійно навкруги – то й собаці подрімати не гріх, впів-вуха, звичайно, аби чого не сталося. Таж раптом прокинувся – бо нюхом своїм собачим почув, що хтось чужий на подвір‘я крадеться. Відкрив очі, аж глип – просто перед ним хтось такий незрозумілий стоїть: рудий, як лисиця – але не лисиця, хвіст, як у вовка, але не вовчисько… Кумедний звір, ще й пахне незрозуміло.

– Ти хто? – рикнув на нього наш пес. А той йому у відповідь: я, каже, брат твій, шакал.
От, їхав тут мимо вашого села з цирком своїм бродячим тай вирішив подивитися, як тут брат мій пес живе-поживає…

Здивувався пес, бо братів своїх все життя знав – Бровка баби Палажки та Сірка із Степанового хутора, ото й усі його брати були. А тут диви – прийшло, хвостом метеляє та братом себе називає. Ну, думає наш Рекс – якого тільки дива в світі не бува? Брат – то й брат. І каже шакалові: – Ну, добре, братику любий. Заходь до моєї господи, будь моїм гостем. Пригощайся, чим Бог послав – оно у мисці їжа, а поряд – водичка свіжа.

Шакал себе довго вмовляти не дав: накинувся на їдло, неначе з голодного краю був. Все виїв, ще й миску облизав. І до собаки звертається: – Ну, покажи ж мені хазяйство своє, брате любий. Похвалися, чим маєш, як хазяйнуєш.

Повів його пес наш по господі, показує – отам, мовляв, коні у нас, отамтечки – корови з телятами, оно – свині, а ото – бурти на зиму зробили, там картопля зберігається… Шакал його перебива, бо про картоплю йому, бач, нецікаво. Питає: – А що ж, братику, курей-гусей на дворі не тримаєте?

– Як же ж не тримаємо? – здивувався пес, – І кури є, і гусочки, навіть індиків пару завели. Ходімо – подивишся.

Але щойно зайшли вони до курника, як шакала неначе підірвало: загарчав, слиною забризкав та на курей як кинеться! Поки пес оговтався – шакал вже й півника задрав, і двох курчат просто-таки проковтнув. Розлютився наш пес тай кинувся на напасника, за загривка його ухопив, на землю кинув тай націлився в горлянку вчепитись. Раптом чує – скавучить тварюка, вищить та до нього промовляє: – Ой, песику, ой, братику! Не бий мене, не гризи, я ж-бо брат твій! Нам, братам, мирно поміж собою жити треба, бо ми ж – єдині, подібні, собакоподібні!

Здивувався пес та промовив загрозливо: – Це що ж таке виходить? Я тебе привітив, з власної миски нагодував-напоїв, а ти курей хапаєш? Чи тобі пороблено?

Шакал бачить, що пес його дерти передумав, та й каже йому у відповідь: – Та які рахунки між братами? Ми ж з тобою – рідна кров, хіба ж ні? Ти, песику-братику, просто в садибі своїй пораєшся, за хазяйством світа білого не бачиш, а світ – він же ж великий! Я всюди бував, все бачив – я за тебе розумніший, тож слухайся мене, брата свого старшого. Нам з тобою в світі всі вороги, а я тобі друг, то чи жаль тобі для мене тих курей? Моя душа – твоя душа, твої курки – мої курки, твоя їжа – моя їжа…

На біду чи на радість, а казочка моя саме на цьому місці й закінчується. Бо пес наш Рекс дурним не був: послухав того брата, послухав… тай у горло йому вчепився. Бо той шакал паскудний поки про братерство розпатякував – очицями хижими вже не тільки на курей блимав, а ще й примірятися почав – як би на собаку так кинутися, щоб і його вбити? А собаки – вони розумні, дарма, що далі села свого ніде не бувають. Вони такі погляди добряче знають та розуміють, і без зайвих слів розпізнавати вміють. Тут і казці кінець, і шакалові-братові – гаплик настав.

А ви, дітоньки, собі на вус намотуйте: не всяк той брат, хто в брати шиється. Інші декотрі про братерство лише тому солодких пісень співають, що на ваше зазіхають. А справжнє братерство – то річ інша, але про це – іншого разу. А нині, любі мої, прощатися нам час. Шануйтеся, мої хороші.


Current track

Title

Artist

Background
LIVE STUDIO