Піп & People з Олександром Дєдюхіним 29 листопада

Written by on 29.11.2018

Слава Ісусу Христу, парфіяне, з вами протоієрей Олександр Дєдюхін з Полтави. Сьогодні ми очікуємо, що в Константинополі буде проголошена дата об’єднавчого Собору української церкви, сьогодні ми почуємо, що Томос затверджено, а в нашій передачі поки що я продовжу розповідати як ми піднімалися на гору Сінай.

Сходження починається із доволі пологого підйому. Йти прохолодно і комфортно, але ти розумієш, що так буде не завжди. Незабаром стане важче, повітря холодніше і менше насичене киснем. Але ідеш, step by step, повільно та визначеною тропою. Підходимо до верблюжої парковки. Бедуїни, господарі верблюдів, пропонують сісти на їхній транспорт та поїздку із з максимальним комфортом. Кажуть недорого, всього 25 баксів. Розповідають про жахи й важкість пішого шляху. Я пропоную 10 доларів, вони відмовляються, більшість залишається на своєму місці, чекати наступні групи, але декілька чоловік ведуть верблюдів за нами та набридливо продовжують пропонувати свій нехитрий сервіс.

Крок за кроком сили залишають, а бедуїнське таксі стає все набридливіше. Проти волі починаєш порівнювати групу зі стадом зебр, чи слонів, а бедуїнів з тими тваринами, які ідуть за цим стадом та чекають, коли хто-небудь впаде і можна буде його схопити. У групі таки знаходяться слабкі ланки, яких з радістю та любов’ю підхоплюють синайські таксисти і саджають на кемелів. Мені йти важко, але на мою ціну ніхто не погоджується, тому продовжую брести пішки, а бедуїни з верблюдами слідом.

Ще в автобусі гід Хуссейн розповідав, що якщо пішки дістатися верхівки гори, то будуть прощені всі гріхи, але я маю досвід і дві новини – погану й дуже гарну. Погана – в тому, що навіть якщо ти десять разів поспіль піднімешся на цю святу гору, ніякі гріхи тобі не простяться, а дуже гарна в тому, що прощення гріхів кожен може отримати в найближчому приходському храмі на сповіді, не докладаючи жодних надзвичайних зусиль, окрім духовної боротьби.

Думати про духовне – чудово, але тлінне тіло сигналізує тобі, що воно ще не настільки просвітлене, щоби летіти над тропою, більше 200 років тому турботливо розчищеною ченцями та бедуїнами, дихати легенями та перебирати ногами. Десь на середині шляху, один з аборигенів погоджується на мою ціну і я сідаю на корабель пустелі. Тепер можна трохи розслабитися, зайнятися спогляданням та молитвою. Гроза, яка ледве не завадила нашій місії, пішла далі на північ, і зараз я знаходжуся приблизно на рівні з хмарами, що б’ють одна в одну електричними стрілами. Ось такий досвід горизонтальних спостережень над грозою під ясним зоряним небом, з якого періодично падають метеорити. Намагаюся в такт руху верблюда читати Ісусову молитву: «Господи, Ісусе Христе, будь милостивим до мене грішного!». Але в такт не дуже виходить, бо з міні-каравану з трьох верблюдів, в якому я рухаюся, мій найнеслухняніший та найвредніший. Зупиняється, коли не просять, рушає, коли не треба, та ходить по тропі зиґзаґами.

Коли ми доїхали до найвищого місця парковки синайського таксі, знову занурилися в невеличку хмарку, яка висить туманом, далі – пішки, останній кілометр до верхівки гори. 750 сходинок, викладених монахами у скелі, на шляху до місця, де Моїсей отримав 10 заповідей. Багато хто жаліється на складний підйом і один одному кажуть, що ще раз сюди іти не схочуть за жодні блага. Ми з матушкою розповідаємо, що теж так думали, але ж ліземо, як важко не було. Народ запитує скільки років пройшло із минулого підйому, ми кажемо: «Два місяці». Після такої відповіді на нас дивляться зі змішаним почуттям поваги,та як на не дуже нормальних.

Весь шлях я проходжу в джинсах та курточці, а на останньому привалі, перед фінальними 150 сходами, одягаю світлий підрясник і вже в ньому долаю останні метри. Там стою біля верхівки гори, чекаю і дивлюсь на решту паломників. Раптом один чоловік говорить своїй супутниці: «Диви! Це мені здається, чи насправді він там стоїть!?» «Та насправді, ніби», – відповідає вона. Затамувавши подих, вони проходять повз мене. Уявіть собі картину: після довгої нічної подорожі вгору, у передсвітанкових сутінках, ви піднімаєте голову і бачите священника у майже білому підряснику, який наче тут і стояв весь час. Хто завгодно здивується.

П’ємо завчасно приготовлений чай з термосу і починаємо молебень. Молебень за Україну, молебень за Перемогу, молебень за кожного з нас – живих і померлих. Холодно і сиро, сонце ховається у низьких хмарах, голос тремтить, руки мерзнуть, але тебе переповнюють почуття вдячності Богові і людям, які благословили на цю поїздку, які підтримали фінансово, які весь цей час молилися, і зараз разом із тобою моляться в різних куточках Землі за нашу Україну і закликають Боже благословення. Як же Господь не захистить обраних Своїх? Тут згадується Рамзес ІІ, якій був фараоном імперії, що розкинулася на трьох континентах, так би й далі правив та жив безтурботно, але постав проти народу Божого, та й потонув зі своїм військом у Червоному морі. Ми – народ Божий, тому нас теж ніхто не переможе, якщо ми самі собі не зрадимо.

Закінчую молебень та прочитую перед Лицем Божим всі імена, передані парафіянами, і готуюся дзвонити у дзвін, що висить на давній грецькій маленькій церковці на честь Святої Трійці. Іду до дзвона, а там повністю відірвана мотузка, за яку можна його розкачувати. Знімаю із себе ременя і намагаюся прив’язати його до язика дзвона, але не виходить. Ну добре, складаю пірамідку із пласких каменів, та на носочках, ледь дотягуючись, починаю дзвонити. Піраміда під ногами хитається, ворушиться, але я тримаюсь лівою рукою за виступ у кам’яній стіні, а правою щосили бемкаю у дзвона.

12 разів
1. За Перемогу
2. За Президента Петра Олексійовича, щоби Господь дарував йому здоров’я та сили для подальшої розбудови країни.
3. За Томос
4. За Помісну Церкву
5. За упокій всіх, хто життя своє за Україну і віру поклали
6. За відбудову Миколаївської Церкви у Полтаві.
7. Щоби всі українці були живі-здорові, щасливі та раділи життю.
8. Щоби всі переженилися-перевінчалися та були щасливі у шлюбі
9. Щоби всі, хто бажає того, завагітніли й народили гарних дітей.
10. Щоби Залісся платило нам мільйардні репарації та зовсім розвалилося
11. Щоби Україна була самою передовою та впливовою країною у світі і кожен народ пізнав Господа.
12. Щоби Господь кожному українцю послав по 2,5 млн доларів.

Поки лунав дзвін – зійшло сонце. Дякую Богові та парафіянам. Тепер можна спускатися, та фотографуватись, насолоджуючись краєвидами кам’яної пустелі.

Кінцем нашої подорожі є відвідання монастиря Святої Катерини. Єдина православна обитель у світі, котра ніколи не зачинялася. Не була зруйнована чи розграбована мусульманами під час довгих війн на сході, що вирували тут століттями. Цьому монастирю сам пророк Мухаммед видав охоронну грамоту і заборонив чіпати його ченців. Справа в тому, що головний пророк Аллаху не завжди у своєму житті був шанований та величний. На початку діяльності він був гонимим проповідником-скитальцем, і в одну з його подорожей, ченці монастиря святої Катерини, прихистили його, нагодували, та сховали від ворогів. Тому всі великі мусульманські армії, не чіпали ченців та не руйнували монастиря. Від дрібних розбійників, звісно, ця грамота не захищала, тому до новітнього часу в монастирі навіть не було воріт, потрапити до нього можна було лише якщо мешканці монастиря погоджувалися підняти вас у корзині на стіну.

Зараз для туристів та паломників зроблені невеличкі двері, через які ми й потрапляємо до монастиря. Одразу бачимо колодязь, біля якого єгипетський втікач, 40-річний Моїсей, зустрів свою майбутню дружину – Сєпфору – дочку Іофора. Моїсей допоміг Сєпфорі набрати води з колодязя, напоїти скотину, яку вона пасла, а потім пішла та розповіла про такого дивного добродія-єгиптянина своєму батькові. Іофор одразу запросив Моїсея до себе в гості, а трохи згодом, віддав заміж свою дочку за нього. Так вони і жили тихо-мирно близько 40 років. Моїсей пас вівці свого тестя, Сепфора вела господарство та народжувала дітей. А потім сталася непересічна подія. Моїсей, як завжди, як щодня багато років, пас вівці й несподівано побачив диво – палаючий кущ під горою. Кущ горів полум’ям та залишався при цьому неушкодженим. Це була Неопалима Купина. Моїсей підійшов до куща і почув голос Бога: “Зніми взуття твоє з ніг твоїх, ця земля свята є!” Що було далі ми знаємо. Пастух Моїсей став вождем Моїсеєм та повів свій народ у землю обітовану. Але кущ Неопалимої Купини залишився на своєму місці і його “нащадки” ростуть до сьогодні на тому самому місці, де Моїсей , почув голос Бога. Це місце також знаходиться на території монастиря.

Ідемо до храму. Ікони, навіть у притворі, вражають своїм реалістичним письмом та якістю. Хоча, наскільки я розумію, написані вони задовго до епохи Відродження. Храм, як за українськими мірками, не дуже великий, але досить просторий, якщо на службі немає великої кількості паломників. До мощів св. Катерини доступу немає, вони знаходяться у вівтарі, але в бічному придєлі, біля ікони, є невеличка часточка, до якої можна підійти лише під час служби. Також під час служби виноситься ковчежець із мощами святої.

Вражень багато, а ще більше вдячності, яку неможливо передати словами. Десята година нового ранку. Холод, втома, мряка та біль в ногах забудеться, а почуття неймовірної дяки залишаться і тут, і у вічності.

Радості, перемоги та Божих благословінь вам, парафіяне!


Current track

Title

Artist

Background
LIVE STUDIO