• Без категорії

О.Позиція Випуск 2

Written by on 03.09.2019

8-го травня мер Харкова Геннадій Кернес на своїй сторінці у Фейсбук заявив, що на сайті міськради опубліковано дві петиції. Одна з них вимагала прибрати з центрального майдану Свободи палатку, яку після агресії РФ у 2014-му році встановили волонтери. Навколо тимчасової тентованої споруди також встановили інформаційні стенди про війну на сході України, а в середині час від часу збирали допомогу для українських захисників.

Друга вимагала перейменувати проспект Петра Григоренка назад у проспект Маршала Жукова, як це було з 1990 по 2015 рік.

Обидві петиції отримали 5 000 підписів протягом двох діб.

Після того як петиція була опублікована почали з’являтись реакції на неї від патріотичних активістів. Як в Харкові, так і в Україні.

При цьому два народні депутати Ірина Геращенко та Ярослав Маркевич вирішили відкрити у наметі свої приймальні. А 12-го травня біля намету на його захист зібрався мітинг, на який вийшло більше 2 500 харків’ян 

При цьому найбільшим розчаруванням, у цій ситуації стала позиція голови ХОДА Юлії Світличної, яка заявила, що не “за” та не “проти” перейменування проспекту Петра Григоренка, ніби то через те, що з Жуковим вона особисто не знайома та не може бути проти нього.

В результаті ключовим моментом у цій справі стала заява нового очільника Харківської Національної поліції, пана Валерія Сокуренка, який заявив, що без рішення суду поліція не дозволить прибрати намет з центрального майдану міста.

Через декілька днів погоджувальна комісія міськради запропонувала прибрати намет з центра міста у сквер біля станції метро Захисників України. Отримавши відмову, чиновники заявили, що підуть до суду. Заявивши, що в них є аргументи за для того аби обмежити право на мітинг, в рамках якого встановлено намет.

18-го травня відбувся перший суд з приводу Намету. Міськрада не змогла довести, а ні того, що він стоїть незаконно, а ні те, що права тих хто встановив намет потрібно обмежити.

На ранок 20-го травня, у день, коли мали заслухати апеляцію, намет підпалили. У намета згоріла частина даху та передньої стінки.

Після пожежі волонтери майже за день змогли зібрати кошти на відновлення, а міськрада програла апеляцію, втративши можливість законно прибрати намет.
Волонтери продовжують чергувати у наметі на випадок, якщо міськрада захоче спробувати знести намет.

А тепер перейдемо до питання перейменування Проспекту Петра Григоренка. Після рішення міської комісії з питань топоніміки, це питання розглядатиме найближча сесія міськради.

Міські чиновники намагаються запевнити всіх, що питання перейменування – це виключно їх компетенція і вони начебто не збираються порушувати закон про декомунізацію. Коли саме буде сесія наразі невідомо.

З цього питання ми звернулись до Марії Тахтаулової, історика, координатора харківської топонімічної групи


Щодо ймовірного повернення назви проспекту імені Жукова, що зараз носить назву ім. Петра Григоренка, можна сказати, що таке повернення не є можливим. Бо суперечить закону, відомому як закон про декомунізацію. Власне, посади які обіймав маршал Жуков, вони напряму підпадають під дію цього закону. Так, він був маршалом, це одне, але він був і членом президії ЦК КПРС. Це одне питання. І воно суто юридичне. А ще є інше питання, яке я вважаю не менш важливим, це питання моралі. Тому що особистість Жукова є дуже суперечливою із багатьох причин. Ми це можемо побачити і в спогадах багатьох солдат, які пройшли фронти другої світової – Жуков там згадується як кат, як м’ясник або інші схожі форми. Також можна загадати і про його діяльність і після другої світової війни, коли він був міністром оброни. Ситуація із Тоцьким полігоном, коли власне на живих людях випробовували як будуть діяти солдати в умовах атомного вибуху, атомної війни. Також можна загадати, що свою четверту, останню зірку Герою Радянського Союзу Жуков отримав за приборкання повстання в Угорщині. Це і є моральний аспект. А тепер давайте подивимось на те, кого хочуть прибрати із мапи Харкова. В 2016 році в Харкові з’явився проспект Петра Григоренка. Людини, яка теж має беззаперечний статус учасника другої світової війни. Він пройшов всю війну, закінчив її полковником, якщо я не помиляюся. А подальше своє життя він присвятив правозахисній діяльності. Він став жертвою каральної медицини радянської. “Лікувався”, так би мовити, у психіатричній лікарні. І свідомо пішовши на таку дисидентську діяльність, втратив всі привілеї радянських номенклатурщиків які мав. Його позбавили звання і пенсії, і після того, як він вийшов з тієї лікарні, він перебивався заробітками найрізноманітнішими. На кшталт вантажника, двірника тощо. Тому нам і треба задуматись над цим. Ще раз кажу – законних підстав щодо перейменування немає. Є закон про декомунізацію. І є величезний моральний аспект. Наскільки сьогодні постать Жукова може бути увічнена, це дуже і дуже сумнівно.

Крім цього, ми поспілкувались з паном Юрієм Гудименком. Він, як історик та блогер, допоміг нам розібратись, які політичні передумови та наслідки можуть бути у цього рішення

Подскажите, как вообще решили вернуть Жукова на пантеон победителей? Ведь его и в Советском союзе в какое время не жаловали? Почему его решили использовать при всей его одиозности?

Там была довольно сложная политическая игра. Это не вопрос заслуг или незаслуг Жукова. Это вопрос политической игры. Жуков, который еще при Сталине попал в немилость и был и по итогам “трофейного дела”, и ряда других уголовных производств… “трофейное дело” – это как раз знаменитое дело о расхищении, по сути расхищении Германии, о том как эшелонами вывозили в Советский союз награбленные драгоценности, предметы культуры и прочее. После этого Жуков впал в немилость. Потом вернулся уже после десталинизации власти, но уже не в том формате. Дело в том, что одновременно происходили несколько процессов. Во-первых, мы помним, первые лет 20 после окончания Второй мировой войны, в Советском союзе не отмечалось 9 мая. Это была достаточно понятная история, потому что Сталин, как мы можем сейчас достаточно уверенно утверждать, считал, что он Вторую мировую войну проиграл. А не выиграл. Потому что задачей участия Советского союза в этой войне он видел захват значительной части, а в идеале всей Европы. Это у него не получилось. Поэтому еще 20 лет после окончания Второй мировой Советский союз даже без выходных отмечал 9 мая, не было ни парадов, ничего. Потом экономика Советского союза впала по сути в стагнацию. Одновременно с этим стало понятно, что дальше Советский союз раздвигать свои границы не может. Он может понемногу воевать, во Вьетнаме, кому-то помогать, может в Африке, может на Кубе, может еще чего-то. Но глобальная цель, которая стояла при Ленине и Сталине, то есть мирная социалистическая революция, Советский союз на всей планете, из всех республик, которые тогда были, она не будет выполнена никогда. Сил не хватит. Тогда срочно понадобилась какая-то новая цель и чем-то гордиться. И гордиться начали Второй мировой. Но гордиться Второй мировой и гордиться Сталиным при этом, после политики десталинизации, после ХХ съезда КПСС, после всего этого, было как бы не комильфо. Разумеется, выпячивалась периодически роль Брежнева на Малой земле, но глобально нужна была какая-то фигура, которой можно было бы приписать победу во Второй мировой. Фигурой этой Сталин стать не мог, Брежнев, не смотря на все усилия, тоже, потому что где он был? Он был только на Малой земле и все. Поэтому приписывать это все начали Жукову и воздвигать на его фундаменте вот эту всю историю с великой победой. Показательным является в этом плане редактура воспоминаний Жукова. Очень рекомендую. Если у слушателей будет лишних полгода времени где-то, найти максимальное количество изданий и попробовать их сравнить. Все издания совершенно не похожи друг на друга. Ключевые моменты, ключевые детали полностью исправлены. Сначала Жуков критикует Сталина, потом не критикует Сталина, потом еще что-то появляется. Безумно интересное чтиво на самом деле. Воспоминания колебались в вместе с линией партией даже после смерти Жукова. По сути Жуков стал этим фундаментом, как наиболее логичная, нейтральная фигура. И появился миф про Жукова, который выиграл войну. В реальности, конечно же, все было не так. Потому что на совести Жукова и сотнетысячные котлы, и сброс Сталиным Жукова с ключевой позиции в войне в 1941. И вся эта история с трофейными делами, и все остальное. Поэтому мы можем тут в очередной раз говорить о советской политике, а не о реальной роли личности в истории.    


Reader's opinions

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *



Current track

Title

Artist

Background
LIVE STUDIO